З 1871 року у Львівському університеті було розмежовано педагогічну підготовку майбутніх богословів та вчителів середніх шкіл. На теологічному факультеті її зміст залишився без змін, а на філософському - розпочався етап становлення світської педагогічної науки. Протягом 1871-92 років цей процес скеровував Євсевій Черкавський - знакова постать в історії педагогіки у головній академічній установі Львова. Про прагнення посилити практичний характер отримуваних студентами педагогічних знань свідчить розроблена тематика навчальних курсів, серед яких - "Загальна педагогіка", "Практична педагогіка", "Педагогічні вправи", "Педагогічна психологія", "Гімназійна педагогіка", "Основи дидактики", "Про завдання психології виховання", "Психологія у вивченні логіки, етики і педагогіки" та ін. Така варіативність номенклатури навчальних дисциплін педагогічного циклу, як і їх тісний зв'язок із філософськими та психологічними лекційними курсами, зберігалася до 1930-х років.
Спроби зміцнити засади педагогічної підготовки психологічними дослідами пов'язані з науковою і викладацькою діяльністю у Львівському університеті Юліана Охоровича (1875-1882). Однак, практична психологія і заснована на аналогічних засадах педагогіка на той час не знайшла у львівських академічних колах розуміння та підтримки, у зв'язку з чим учений виїхав до Парижа, де продовжив свою наукову діяльність. Серед професорів педагогіки університету кінця ХІХ-першої третини ХХ ст. були учні і наукові послідовники Євсевія Черкавського - Александр Скурський та Болеслав Маньковський. Приват-доцентом педагогіки був також визначний дидакт та історик освіти Антоній Даниш, який з 1919 року очолив кафедру педагогіки Познанського університету.
На початку ХХ ст. педагогічна підготовка у Львівському університеті набула нових форм. Зокрема, зусиллями Б.Маньковського було створено Педагогічний Семінарій, на засіданнях якого студенти виголошували результати власних наукових досліджень. Вперше було запроваджено відвідування студентами уроків у середніх навчальних закладах міста.
Протягом 1902-30 років підготовкою педагогів керував визначний учений, засновник Львівсько-Варшавської філософської школи Казимир Твардовський.
Його лекційні курси з дидактики, історії та теорії виховання користувалися незмінною популярністю серед студентів. Завдяки вдало побудованій та доступній подачі навчального матеріалу, а також чіткості мовних формулювань, його вважали одним із найзначніших педагогів свого часу. Наприкінці 1920-х років лекції з педагогіки у Львівському університеті читав також краківський вчений Зиґмунт Кукульський. У 1930-37 роках підготовка вчителів на гуманістичному факультеті проводилася під керівництвом теоретика польського громадянського виховання, доцента Казимира Сосніцького, а з 1937 р. новостворену кафедру педагогіки очолив видатний дидакт Богдан Суходольський. Початок Другої світової війни перервав розвиток цього підрозділу.Потреби вивчення історії польської освіти, викликані відновленням держави, спричинили до появи у 1923 р. на філософському (невдовзі - гуманітарному) факультеті кафедри історії освіти і шкільництва. Її керівником став професор історії польської літератури Варшавського університету Станіслав Лемпіцький. При кафедрі функціонував одноіменний семінар, було здійснено спробу заснувати науковий інститут. Серед відомих згодом учених, наукове і педагогічне становлення яких відбувалося у Львівському університеті міжвоєнної доби, варто назвати імена видатного історика шкільництва Лукаша Курдибахи, а також педагога і бібліографа Антонія Кнота.
Не припинялася педагогічна підготовка студентів на теологічному факультеті. До 1918 р. тут викладався навчальний курс педагогіки, окремі елементи педагогічних знань подавалися також на лекціях з катехитики і методики. З 1885 року ці навчальні дисципліни викладалися окремо українською і польською мовами. Серед українських викладачів педагогіки слід виділити Йосифа Делькевича та Івана Бартошевського, а серед польських - Марцелія Паливоду і Блажея Яшовського. Протягом міжвоєнного періоду майбутні богослови вивчали загальне виховання, дидактику і проходили заняття у семінарі з катехитики і методики.
З 1939 р. у Львівському університеті стала функціонувати кафедра педагогіки і психології, яка отримала статус загальноуніверситетського підрозділу. У її складі певний час працювали викладачі логіки і методики викладання шкільних навчальних дисциплін. З 60-х рр. кафедра остаточно набула педагогічного спрямування. При кафедрі були створені лабораторія технічних засобів навчання, психологічна лабораторія, організовано психолого-педагогічний семінар для викладачів вищих шкіл м. Львова, психолого-педагогічне відділення учнівської Малої Академії наук.
Викладачі кафедри читали базові психолого-педагогічні предмети, численні спецкурси, активно займалися науковою роботою. Кафедра стала центром вивчення педагогічної спадщини А.Макаренка. До 1985 рр. було видано 11 макаренкознавчих збірників, ініціаторові цих видань доц. Ф.Науменку було присвоєно почесне звання доктора філософії Марбурзького університету в Німеччині. Побачили світ монографії В.Савинця “Іван Франко і сучасна йому педагогічна думка в Галичині” (1961), Ф.Науменка “Школа Київської Русі” (1965), Є.Сявавко “Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку” (1974), Л.Баїка “За освіту для трудящих” (1983) та ін. У різні роки завідувачами кафедри були Федір Науменко, Сергій Смолінський, Митрофан Година, Галина Паперна, Василь Савинець, Борис Тимохін та Лев Баїк.
У 1991 році кафедру розділено на дві окремі – кафедру психології, яка увійшла в структуру філософського факультету і кафедру педагогіки, що залишила за собою загальноуніверситетський статус.
У 1991-1999 роках кафедру очолював проф. Євген Клос, з 1999 року – доц. Дмитро Герцюк. Роки самостійності кафедри ознаменувалися розвитком наукового і дидактичного потенціалу академічної педагогіки у Львівському університеті. Тіснішою стала взаємодія зі студентами, активнішими стали стосунки з нашими закордонними колегами.
У 2007 році рішенням Вченої ради університету Кафедра педагогіки змінила назву на Кафедра загальної і соціальної педагогіки, а в 2015 році увійшла до складу новоствореного факультету педагогічної освіти.