Поради доцента каф.спец. освіти Сулятицького Івана з психологічної допомоги лягли в основих урядових документів
УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ПСИХОЛОГІЇ БЕЗПЕКИ
громадська організація
79008 м.Львів, пл. Музейна 1, тел./факс:+38(032) 235 61 00; +38(067) 673 30 40
e-mail: sulo@ukr.net
вих. № _64_ від _11.08.2025 р.
Заступнику директора
Національного інституту стратегічних досліджень, професору
Жаліло Ярославу Анатолійовичу
ПРОПОЗИЦІЇ
щодо побудови системи психологічної допомоги викликаної війною
Вимоги до побудови системи психологічної допомоги, що ставлять виклики війни
Війна залишає глибокі шрами не лише на тілі, а й на душі. Цивільні та ветерани, які пережили обстріли, втрати, вимушене переселення чи жахи окупації, потребують психологічної підтримки, яка відповідає масштабам і складності цих викликів. Система такої допомоги має бути доступною, як повітря, від великих міст до віддалених сіл, від прифронтових зон до нових домівок переселенців.
Онлайн-консультації, мобільні бригади психологів і гарячі лінії повинні стати мостами до тих, хто не може дістатися до стаціонарних центрів. Ця система має бути чутливою до болю війни. Ветерани, які повертаються з фронту, несуть у собі тягар посттравматичного стресового розладу, почуття провини чи ізоляції. Їм потрібні не лише кабінети психологів, а й програми реінтеграції, які допоможуть знайти місце в мирному житті: від працевлаштування до відновлення зв’язків із сім’єю.
Отже Вимога 1. Безбарєрність доступу до отримання психологічної допомоги: конфіденційно чи публічно, віддалене село (тут проблема – серйозної допідготовки шкільних психологів з БАЗОВОЮ освітою психолога) чи велике місто, безпосередній клієнт чи члени його родини. чи із довірливого оточення ( ще одна проблема – відбір і підготовка психологів консультантів із середовища самих ветеранів війни. оскільки саме до таких першочергово потягнеться ветеран потребуючий)
2.Вироблення чіткого алгоритму покроковості і переадресації між надавачами послуг ( організаційна частина Протоколу національної системи психологічної допомоги)
3. Пріоритетність отримання грантів надавачами допомоги і організаціями і установами, що проводять допідготовку спеціалістів психологічної допомоги на різних рівнях від консультанта до супервізора.
Цивільні, особливо діти, літні люди чи переселенці, потребують іншого підходу: ігрова терапія для малечі, підтримка в адаптації для тих, хто втратив дім, чи просто місце, де можна розповісти про своє горе. Культурна чутливість, врахування мови та традицій це не формальність, а ключ до довіри.
Психологічна допомога не може чекати. Раннє втручання – це скринінг у громадах, психоедукація, яка вчить розпізнавати тривожні сигнали, і команди швидкого реагування, готові підтримати в момент кризи. Але війна це не лише момент, це довгий шлях. Тому потрібні довгострокові програми: реабілітаційні центри для ветеранів, сімейна терапія, шкільні ініціативи, які захистять дітей від травм війни та булінгу.
Психологи, які працюють із цими ранами, самі потребують підтримки – супервізії та програм проти вигорання, фахові «санаторії-курорти для психологів з криз війни» адже їхнє здоров’я – це фундамент системи. Така система не може існувати без міцної основи: співпраці з медичними закладами, соціальними службами, громадськими організаціями. Вона потребує державного фінансування, міжнародної підтримки та чіткої стратегії, яка оцінює потреби й адаптується до них. Стигма, пов’язана з психологічними проблемами, має відійти в минуле; суспільство мусить навчитися приймати тих, хто шукає допомоги.
Тому надзвичайно важлливо, щоб про континіум психічних симптомів через війну ПОСТІЙНО говорили ЗМІ . найбільш використовувані соціальні мережі з ти м щоб особи в яких проблема виникла бачили, чули і розуміли що суспільство про це знає , розуміє, іде на зустріч, і головне щоб у кожного було зрозуміння що він не один з такою проблемою і що її виникнення не випадковість, а типовий очікуваний наслідок пережитого)
Усе це не просто система, а мережа порятунку, яка тримає людей над прірвою. Вона має бути гнучкою, чуйною і невтомною, як саме життя, яке вона покликана захищати.
Оптимальне використання наявного ресурсу системи ОЗ і суміжного потенціалу
Війна, як катаклізм, залишає глибокі психологічні травми, що вимагають системної відповіді від сфери охорони здоров’я (ОЗ) і від реального консолідованого залучення всього фахового потенціалу суспільства: маємо на увазі – велику спільноту спеціалістів-психологів, психотерапевтів гуманітарного (не медичного) профілю, найперше тих, що працюють у ВНЗ, підготовлених магістрів і старших студентів, громадські організації і фахові об’єднання _ прикладом серед яких є НПА, Український центр психології безпеки, Українська психологічна асоціація (УПА), спеціалістів Фоп,що ведуть приватні практики.
Оптимізація наявних ресурсів для забезпечення психологічної допомоги цивільним і ветеранам у регіональному розрізі потребує стратегічного підходу, який враховує обмеженість ресурсів, специфіку регіональних викликів і необхідність комплексної підтримки. У цьому контексті ключовим є інтеграція, координація та адаптація наявних можливостей системи ОЗ для забезпечення ефективної, доступної та довгострокової психологічної допомоги.
Насамперед, необхідно провести аудит наявних консолідованих ресурсів системи ОЗі інших названих у кожному регіоні. У великих містах, таких як Київ, Львів чи Дніпро, де є розвинена інфраструктура медичних закладів, навчальних установ доцільно створювати регіональні центри психологічної реабілітації. Ці центри можуть функціонувати на базі існуючих лікувальних установ,включаючи установи ЗСУ, МВС, навчальних закладів чи оздоровчо-лікувальних комплексів, використовуючи штатних психологів, психотерапевтів, психіатрів, які пройшли додаткову підготовку з методик роботи з травмами війни, таких як когнітивно-поведінкова терапія, ресурсна психотерапія чи EMDR (десенсибілізація та переробка рухами очей).
У регіонах із обмеженим доступом до фахівців, таких як сільські райони Чернігівщини чи Херсонщини, слід залучати мобільні бригади психологів, які можуть періодично відвідувати громади, використовуючи транспортні ресурси місцевих медичних закладів. Ці бригади мають працювати у координації з первинною ланкою ОЗ, зокрема сімейними лікарями, які можуть проводити початковий скринінг психічного стану населення.
Оптимізація передбачає також активне використання цифрових технологій. Наявні платформи телемедицини, які вже застосовуються в системі ОЗ інших сучасних психо-реабілітаційних організаціях, можна адаптувати для надання онлайн-консультацій із психологами. Це особливо актуально для прифронтових регіонів, таких як Донеччина чи Запоріжжя, де фізичний доступ до фахівців ускладнений через безпекові ризики.
Створення єдиної національної платформи для психологічної підтримки, інтегрованої з електронною системою охорони здоров’я (eHealth), дозволить централізувати доступ до консультацій, забезпечити облік запитів і моніторинг ефективності наданих послуг. Для цього необхідно залучити ІТ-ресурси, які вже використовуються в медичній сфері, та забезпечити навчання медперсоналу для роботи з такими платформами.
У регіональному розрізі важливо враховувати специфіку потреб.
Наприклад, у західних областях, куди спрямований потік внутрішньо переміщених осіб (ВПО), багато сімей ветеранів система психологічної допомоги і підтримки має зосередитися на підтримці адаптації переселенців і реадаптації тих, хто повернувся із війни у мирне життя. Це серед стандартних може включати групові сесії для подолання стресу, психологічну втому, подавленість пов’язану з втратою дому, та програми для дітей, які можуть бути реалізовані через шкільні медичні кабінети і психологів у школах.
У східних регіонах, де тривають активні бойові дії, пріоритетом є кризове реагування: гарячі лінії, укомплектовані психологами з підготовкою до роботи в екстремальних умовах, та швидке розгортання тимчасових консультаційних пунктів у безпечних локаціях.
У центральних регіонах, які часто є транзитними, доцільно створювати координаційні хаби, що об’єднують зусилля медичних закладів, громадських організацій і волонтерів для розподілу ресурсів.
Для ветеранів, які повертаються до цивільного життя, система ОЗ має передбачити спеціалізовані програми реінтеграції. У регіонах із високою концентрацією ветеранів, таких як Дніпропетровська чи Харківська області, доцільно створювати модульні реабілітаційні центри на базі військових госпіталів. Ці центри можуть використовувати наявний медичний персонал, залучаючи психологів, соціальних працівників і кар’єрних консультантів для комплексної підтримки. Важливо також забезпечити супервізію для фахівців, які працюють із травмами війни, щоб запобігти їх професійному вигоранню. Для цього можна використовувати ресурси професійних асоціацій психологів, які вже співпрацюють із системою ОЗ.
Фінансування залишається критичним аспектом. Наявні бюджетні ресурси системи ОЗ слід перерозподілити, надаючи пріоритет психологічній допомозі як невід’ємній частині громадського здоров’я. У регіонах із обмеженим фінансуванням доцільно залучати міжнародні гранти та співпрацю з неурядовими організаціями, які можуть надати додаткові ресурси, зокрема тренінги для фахівців чи обладнання для телемедицини. Координація з місцевими органами влади дозволить оптимізувати використання приміщень і транспорту для реалізації програм.
Моніторинг і оцінка ефективності є невід’ємною частиною оптимізації. Система ОЗ має впровадити механізми збору даних про психологічні потреби населення в регіональному розрізі, використовуючи інструменти eHealth для аналізу запитів і результатів. Це дозволить адаптувати програми до мінливих умов, наприклад, посилюючи підтримку в регіонах із загостренням бойових дій чи зростанням кількості ВПО.
Таким чином, оптимальне використання ресурсів системи ОЗ для психологічної допомоги в умовах війни вимагає інтеграції наявної інфраструктури, цифрових технологій і міжсекторальної співпраці. У регіональному розрізі це означає адаптацію до місцевих викликів: від мобільних бригад у прифронтових зонах до реабілітаційних центрів у містах із високою концентрацією ветеранів. Лише системний, скоординований і гнучкий підхід дозволить забезпечити психологічну підтримку, яка відповідає масштабам травм, завданих війною.
Що варто зробити, аби зміцнити та розбудувати цей ресурс та поліпшити організаційну спроможність для його задіяння?
Зміцнення та розбудова ресурсів системи охорони здоров’я (ОЗ) для забезпечення психологічної допомоги чи в Західному чи в інших регіонах України, в умовах війни вимагає комплексного підходу, що поєднує інституційні, кадрові, фінансові та технологічні заходи.
Ще один вагомий напрямок, на наш погляд, у зміцненні і розбудові цього ресурсу та поліпшенні організаційної спроможності – це задіяння на всіх рівнях Українських Церков. Мова йде не просто про військове і медичне капеланство, а про розширення задіяності парохіяльних настоятелів їх дружин (імостей), громад до справи цільової психологічної допомоги.
Зважаючи на суспільний авторитет Церкви у громадській думці українства –це також може привнести добрий внесок до справи на місцях. Звичайно для цього необхідно провести системну тренінгову допідготовку церковного кліру. Наші експертні спостереження свідчать про надзвичайно високу інтелектуальну підготовку священників орієнтовно сорокарічного віку, в середовищі особливо УГКЦ, і не завжди до кінця задіяну сензитивність до суспільної позацерковної важної справи, що може бути вагомою передумовою їх активного включення у психологічну допідготовку і реальну психоконсультативну практику
Якщо наприклад говорити про унікальність Закарпаття, як регіону з багатонаціональним населенням, значним припливом внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і відносною безпекою, створює передумови для створення моделі психологічної підтримки, яка може бути адаптована до інших регіонів. Для цього необхідно зосередитися на посиленні організаційної спроможності, розбудові інфраструктури та залученні додаткових ресурсів, щоб забезпечити стійкість і ефективність системи.
Львівська, Івано-Франківська і Закарпатська області, як одні із найвіддаленіших від зони бойових дій регіонів України, можуть відігравати унікальну роль у наданні психологічної допомоги цивільним і ветеранам. Оптимізація наявних ресурсів системи ОЗ в цих областях для забезпечення системної психологічної підтримки вимагає врахування місцевих умов, демографічних особливостей і специфіки потреб населення, зокрема значної кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та ветеранів, які обирають цей регіон для релокації чи реабілітації.
Зокрема на Закарпатті система ОЗ має спиратися на наявну інфраструктуру, яка включає обласні та районні лікарні, центри первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторії. У містах, таких як Ужгород і Мукачево, де зосереджена більшість медичних закладів, доцільно створювати регіональні центри психологічної реабілітації на базі існуючих психіатричних чи неврологічних відділень. Ці центри можуть використовувати штатних психологів і психіатрів, які пройшли спеціалізовану підготовку з роботи з воєнними травмами.
Для сільських районів, таких як Хустський чи Тячівський, де доступ до фахівців обмежений через географічну віддаленість і брак кадрів, необхідно організувати мобільні бригади психологів. Ці бригади можуть використовувати транспортні ресурси місцевих медичних закладів і співпрацювати з сімейними лікарями, які проводитимуть первинний скринінг психічного стану населення, виявляючи осіб із ознаками тривожності, депресії чи ПТСР.
Оскільки Закарпаття стало притулком для значної кількості ВПО, система ОЗ має приділити особливу увагу їхнім психологічним потребам. Переселенці, які оселилися в Ужгороді, Мукачеві чи інших громадах, часто стикаються зі стресом через втрату дому, розрив соціальних зв’язків і труднощі адаптації до нового культурного та мовного середовища, адже регіон має багатонаціональний склад населення. Для цього доцільно розширити програми групової терапії та психоедукації, які можна проводити в громадських центрах або на базі шкіл, використовуючи наявні приміщення. Особливу увагу слід приділити дітям ВПО, які потребують ігрової терапії та програм із подолання травм, що можуть бути інтегровані в шкільні медичні кабінети чи центри позашкільної освіти.
Координація з місцевими органами влади та громадськими організаціями, які вже працюють із ВПО на Закарпатті, дозволить оптимізувати ресурси та залучити волонтерів для підтримки таких ініціатив. Для ветеранів, які повертаються до Закарпаття або обирають регіон для реабілітації через його відносну безпеку, система ОЗ має передбачити спеціалізовані програми реінтеграції.
Ветерани часто стикаються з почуттям ізоляції чи труднощами у працевлаштуванні, тому важливо залучати соціальних працівників і кар’єрних консультантів, які співпрацюватимуть із психологами. У регіоні з розвиненим туристичним потенціалом, як Закарпаття, можна також використовувати природні ресурси для реабілітаційних програм, наприклад, терапевтичні табори в Карпатах, які поєднують психологічну підтримку з фізичною активністю.
Цифрові технології відіграють ключову роль в оптимізації ресурсів. Наявні платформи телемедицини, які використовуються в системі ОЗ, можна адаптувати для надання онлайн-консультацій, що особливо важливо для віддалених гірських громад, таких як Рахівський чи Воловецький райони. Інтеграція цих платформ із системою eHealth дозволить вести облік запитів, моніторити психологічні потреби та оцінювати ефективність наданих послуг. Для цього необхідно провести навчання для медперсоналу, використовуючи ресурси професійних асоціацій чи міжнародних партнерів, які вже працюють у регіоні.
Фінансування залишається викликом, але Закарпаття може скористатися своїм статусом відносно безпечного регіону для залучення міжнародних грантів і співпраці з неурядовими організаціями. Наприклад, програми від Червоного Хреста чи інших міжнародних донорів, які вже діють у регіоні, можуть підтримати тренінги для психологів, обладнання для телемедицини чи створення тимчасових консультаційних пунктів. Місцеві органи влади можуть надати приміщення в громадах для реалізації таких ініціатив, що зменшить витрати на інфраструктуру.
Отже, в західному регіоні оптимальне використання ресурсів системи ОЗ для психологічної допомоги передбачає створення регіональних центрів у містах, мобільних бригад для сільських районів, інтеграцію цифрових технологій і співпрацю з громадськими організаціями. Особлива увага до ВПО та ветеранів, врахування багатонаціонального характеру регіону та використання природного потенціалу для реабілітації зроблять систему гнучкою й ефективною. Лише скоординований і адаптований до місцевих умов підхід забезпечить психологічну підтримку, яка відповідає викликам війни.
Для забезпечення стійкості системи необхідно впровадити механізми оцінки ефективності. Це включає регулярний аналіз даних, зібраних через eHealth, відгуки від отримувачів послуг і оцінку роботи фахівців.
Регіональні центри можуть стати осередками для пілотних проєктів, результати яких будуть використані для вдосконалення програм у інших регіонах. Наприклад, успішна модель реабілітаційного табору в Карпатах може бути масштабована на національний рівень.
===================================
Нище подаємо ще один авторський профіль Системи психологічної допомоги в умовах війни
Система психологічної допомоги в умовах війни: виклики, ресурси, перспективи розвитку
Вступ
Повномасштабна війна створила безпрецедентний рівень психологічного навантаження на українське суспільство. Військові, ветерани, цивільні особи, діти, внутрішньо переміщені особи та родини загиблих стикаються з наслідками травматичних подій. Постає завдання створити ефективну, доступну та стійку систему психологічної допомоги, здатну діяти як в умовах війни, так і у повоєнний період.
1. Вимоги до системи психологічної допомоги в умовах війни
Принципи побудови системи
– Всеохопність — допомога для військових і цивільних без винятку.
– Доступність — простий механізм звернення, охоплення віддалених громад.
– Безперервність — від кризової підтримки до довготривалої реабілітації.
– Мультидисциплінарність — залучення психологів, психіатрів, медиків, соціальних працівників, капеланів.
– Культурна відповідність — врахування національних традицій та ментальності.
– Конфіденційність — забезпечення довіри та захисту персональних даних.
Виклики війни
– Масовість та різноманітність психотравм.
– Хронічний стрес і виснаження суспільства.
– Стигма щодо звернення по допомогу.
– Нерівномірність доступу до фахівців.
Функціональні вимоги
– Єдиний координаційний центр з регіональними підрозділами.
– Стандарти та протоколи надання допомоги.
– Розгортання мережі мобільних бригад.
– Три рівні допомоги: первинний (медики, соціальні працівники, капелани), регіональні центри, спеціалізовані госпіталі.
– Інтеграція в систему освіти та соціального захисту.
2. Оптимальне використання наявного ресурсу системи охорони здоров’я
Аналіз ресурсів
– Первинна медична ланка — наймасовіша мережа, потребує підготовки з кризового консультування.
– Психіатрична служба — має базу, але обмежена кадрами та фінансуванням.
– Реабілітаційні центри — можливість посилення психологічного компоненту.
– Волонтерські та громадські ініціативи — гнучкі, але нестабільні.
Регіональний підхід
– Рівні: Центр — Область — Громада.
– Пріоритет — прифронтові та постокуповані території.
– Використання телемедицини для віддалених громад.
Оптимізаційні кроки
– Перепідготовка лікарів та соцпрацівників.
– Інтеграція капеланів і ветеранських лідерів.
– Використання санаторно-курортної мережі для групової реабілітації.
– Партнерство з університетами.
3. Посилення та розвиток ресурсів, підвищення спроможності
Кадрове забезпечення
– Масова підготовка кризових психологів.
– Супервізійні програми для профілактики вигорання.
– Залучення ветеранів з психологічною підготовкою.
Матеріально-технічна база
– Створення регіональних центрів психосоціальної реабілітації.
– Обладнання мобільних кабінетів.
– Багатоканальне фінансування (державне, місцеве, міжнародне).
Організаційна спроможність
– Єдина інформаційна платформа з послугами та контактами.
– Міжвідомча координація (МОЗ, МВС, Мінвет, Мінсоцполітики, МОН).
– Пілотні регіональні проєкти з подальшим масштабуванням.
Суспільна підтримка
– Антистигматизаційна кампанія «Звернення по допомогу — це сила».
– Співпраця з медіа, церквою, ветеранськими об’єднаннями.
– Включення психологічної грамотності у шкільну програму.
4. Додаткові аспекти
– Робота з сім’ями військових та ветеранів.
– Розвиток кризової психології для реагування на масові події.
– Системний моніторинг ефективності програм.
– Підготовка до повоєнного етапу та довготривалої інтеграції.
Висновок
В умовах війни психологічна допомога є не лише гуманітарною потребою, а й елементом національної безпеки. Ефективна система має поєднати державні, громадські та міжнародні ресурси, бути доступною у кожній громаді та здатною швидко реагувати на нові виклики. Питання психологічного відновлення — це стратегічна інвестиція у стійкість держави та здоров’я нації.
З повагою
Голова Центру
доцент кафедри спеціальної освіти
Львівського національного університету
імені Івана Франка, канд.психол. наук, доцент Іван Сулятицький
