Про нас пишуть: Інформаційна агенція “Гал-Інфо”
07.04.2026 | 20:56
Сьогодні ми перетинаємо екватор проєкту “Екосистема ЛНУ” і пропонуємо на десятій локації Львівського університету зробити зупинку, аби зануритись у світ педагогічної освіти, де дорослі вчаться бачити світ очима дитини.
“Дзвоник для вчителя!” – лунає у голові, коли згадуємо свої шкільні роки. І хоча в Університеті студентів вже жоден дзвоник не скликає на заняття, деякі кабінети все одно нагадують про шкільні роки. Факультет педагогічної освіти ЛНУ ім. Івана Франка по-справжньому занурює нас у шкільне життя. Та ще й занурює саме до початкової школи, коли ще до всіляких цих дорослих турбот далеченько, а головна проблема – забутий вдома кольоровий папір чи закарлючки в прописах.
Сьогодні ми вкотре втікаємо з галасливого головного корпусу Львівського університету і вирушаємо на тихеньку вуличку Туган-Барановського, де дорослі люди серйозно вчаться грати в ігри, займаються фізичною культурою та пояснюють світ тим, хто ставить запитання “Чому?” 150 мільйонів разів на хвилину.
“Вийди і зайди нормально!”
Корпус факультету педагогічної освіти зустрічає нас унікальною атмосферою. Тут академічна суворість Університету повністю розчиняється у затишку студентських робіт з пластиліну чи паперу на стінах та мелодіях дитячих пісень, які розучують майбутні педагоги-дошкільнята.“Факультет педагогічної освіти асоціюється з добротою, любов’ю та повагою до дитини, а ще з ентузіазмом і творчістю. Професія вчителя є надзвичайно креативною і постійно передбачає саморозвиток. Асоціюється з потребою постійного вдосконалення, тому що кожен день приносить нові освітні виклики і постійно треба бути в тонусі. Асоціюється з позитивною енергетикою цього будинку, де ми з вами перебуваємо, тому що він був відкритий свого часу саме під учительську жіночу семінарію, і вже майже 130 років не змінює свій фокус діяльності”, – ділиться декан факультету педагогічної освіти Дмитро Герцюк.
Справді, будівля на Туган-Барановського завжди належала освіті: від жіночих семінарій до педагогічних училищ. У 1999 році структурним підрозділом Львівського університету став Педагогічний фаховий коледж. Відповідна потреба подальшого розвитку ступеневої вищої педагогічної освіти, а глибокі традиції підготовки педагогів в Університеті, які сягають далекого 1812 року, коли вперше у навчальних планах філософського та теологічного факультетів з’явилися педагогічні курси, зумовили відкриття у січні 2015 року факультету педагогічної освіти.
Попри те, що факультет є зовсім юним, за 10 років він зміг стати потужним освітнім і науковим осередком. Сьогодні тут є вісім освітніх програм на рівні бакалаврату, п’ять – на магістратурі, а також дві освітньо-наукові підготовки доктора філософії. Найстарішими і найпопулярнішими серед них є дошкільна та початкова освіти.“Дошкільна освіта у нас є класичною спеціальністю, яка добре позиціонує себе як на денній, так і на заочній формах навчання. А от початкову освіту, окрім класичної програми, ми вирішили диверсифікувати. Зокрема, у нас є освітні програми “Початкова освіта. Англійська мова у початковій школі” та “Початкова освіта. Інформатика у початковій школі”. Навіть з погляду працевлаштування це чудово, адже вчитель має можливість додатково викладати іноземну мову чи інформатику”, – пояснює Дмитро Герцюк.
А аби зрозуміти малечу… треба нею стати! І на факультеті педагогічної освіти така можливість у студентів є! Для цього тут створили спеціальну навчально-наукову лабораторію Нової української школи. Майбутні вчителі можуть самостійно випробовувати динамічні парти та навчатись стоячи, малювати і ліпити, проводити обговорення на яскравих килимках у відпочинковій зоні аудиторії.
“Ця лабораторія з 2020 року постійно розвивається і вдосконалюється. Вона не стоїть на місці, це постійний рух із реагуванням на нові виклики у світі. Студенти мають тут заняття з дисциплін, які потребують нових цифрових технологій, впроваджуємо тут програму соціально-емоційного навчання. Тобто студенти можуть бачити на практиці, як повинен бути організований навчальний простір в кабінеті; і коли в майбутньому перед ними постане завдання створити таку навчальну кімнату, вони зможуть її правильно втілити у життя”, – каже завідувачка Лабораторії Марта Проц, на заняття до якої ми якраз завітали.
Ехх… таких просторів для навчання на інших факультетах точно немає. Та й де ж би то математики чи фізики на килимках на парах лежали? Зрештою і нам йти звідси геть не хочеться, бо де ще в Університеті дозволять офіційно повернутись в дитинство?Але справжнє серце корпусу сховане від сторонніх очей за фасадом будівлі. Факультет має свій унікальний внутрішній дворик, формування якого є спільною справою викладачів та студентів. Декан ділиться? що сам із задоволенням тут висаджує квіти і доглядає за ними. Для студентів цей дворик став улюбленим місцем для відпочинку на перервах, а в теплі дні він перетворюється навіть на аудиторію просто неба.
Проте стоїть за цими всіма розвагами і відпочинком також серйозна місія – дати дітям можливість говорити і бути почутими. Особливе місце в екосистемі факультету посідає “Спеціальна освіта” – логопедія та корекційна психопедагогіка. За словами декана, популярність цих напрямків – це не лише тренд, а й своєчасна відповідь на складну ситуацію, зростання потреби у фаховій підтримці дітей з особливими освітніми потребами.
Не менш актуальною є спеціальність “Соціальна робота та консультування”, яка сьогодні, в умовах війни, набуває особливого значення. Як розповіла у коментарі Гал-інфо в.о. завідувача кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Ольга Столярик, окрім класичного напряму, тут готують також фахівців із кризового втручання, а на магістратурі ще й з соціально-психологічної реабілітації.“Наші студенти – це міждисциплінарні фахівці. Освітні програми дозволяють сформувати такі компетентності, з якими ти можеш працювати з різними категоріями населення і в різних напрямках: і в лікарні, і в департаментах міського самоврядування, і в громадах, і в міжнародних громадських організаціях”, – пояснює Ольга Столярик.
До речі, міжнародна співпраця на факультеті педагогічної освіти є теж активно розвиненою. Окрім участі у вже звичній програмі Erasmus+, студенти проходять також стажування у в університетських педагогічних коледжах Відня та Кляґенфурта, а викладачі регулярно здійснюють наукові візити до закладів освіти Польщі, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Британії. Але географія факультету не обмежується цими мандрівками, але й сягає спортивних арен… львівської Майорівки!
“Тихіше! Вас у коридорі чути!”
Така фраза в одному з корпусів факультету педагогічної освіти є точно неактуальною. Кричати тут майже можна, а іноді від спортивного азарту навіть треба! Так, тут ми робимо ліричну паузу та втікаємо з Туган-Барановського вже зовсім рідним трамвайчиком №2 до затишних краєвидів Майорівки. Тут сховався від усіх Спортивний комплекс ЛНУ ім. Івана Франка.
Зустрічає він нас довжелезними високими сходами, які є точно є першою асоціацією про “фізру” для всіх студентів Університету. Поміж львівських весняних злив тут вже збігаються студенти з усіх факультетів на заняття. Викладачі шукають свої курси та розходяться по невеликих тренувальних залах.
Та все ж чому ж згадуємо про Спорткомплекс саме у контексті факультету педагогічної освіти? Бо саме на його базі ось вже рік є нова освітня програма – “Середня освіта (Фізична культура)”. Так-так, тепер деякі випускники Львівського університету ще й зможуть стати улюбленими для дітей вчителями фізкультури у школах. Для класичного ЛНУ ім. Івана Франка то й справді щось новеньке!Завідувачка кафедри фізичного виховання та спорту Львівського університету Оксана Шукатка ділиться, що навчається на цій освітній програмі зараз п’ятеро студентів. Є серед них як початківці, так і майстри спорту. Хоч 75% свого навчання вони проводять у спортивних залах, решта – це не менш важлива теорія з анатомії, фізіології, біохімії, педагогіки, психології, історії, іноземної мови.“Ті, хто прагне вийти за межі професійної спортивної підготовки та обрати класичну університетську комплексну освіту, прийдуть саме до нас. Я часто кажу колегам з інших закладів, що ми не конкуренти, а партнери. В університет фізичної культури йдуть спортсмени вже з вищими досягненнями, а до нас – за комплексною базою. У ЛНУ вчитися важко, бо загальні дисципліни вимагають максимальної віддачі, але саме цим університетським середовищем ми можемо приваблювати студентів”, – пояснює пані Оксана.
Опановують студенти цієї освітньої програми усі можливі види спорту: від класичних баскетболу і футболу до аеробіки, тенісу, гімнастики, легкої атлетики, єдиноборств тощо. І, до речі, займатись цими усіма видами спорту можуть і студенти з усіх факультетів Львівського університету: як економісти, так і програмісти.“Зараз у нас діє 18 груп спортивного удосконалення: від класичних волейболу, баскетболу, футзалу, легкої атлетики та настільного тенісу до бадмінтону, тенісу, чирлідингу, шахів, дзюдо, туризму, аеробіки, йоги та навіть спортивного орієнтування. Вони не мотивовані оцінками, а просто люблять певний вид спорту і двічі на тиждень приходять шліфувати майстерність”, – розповідає Оксана Шукатка.Тож після 17:00, коли сонце починає ховатися за схилами Майорівки, а трамвайчик №2 розвозить втомлених після роботи людей по домівках, у Спорткомплексі Львівського університету продовжує вирувати життя.
“Що за сміх? Скажи всім – разом посміємося!”
На нашій попередній зупинці на механіко-математичному факультеті ми з Вами переконались, що принаймні таблицю множення знати у цьому житті потрібно. Але от як дітей змусити її вивчити? Питання не з легких, але точно не для студентів факультету педагогічної освіти. Вони не лише навчать вашу дитину множити (при тім ще й в садочку), але й допоможуть з правильною вимовою, гарантують увесь шкільний соціальний супровід та навіть виховають з неї справжнього спортсмена.Сьогодні тут навчається близько 1250 студентів на денній та заочній формах навчання. І, до речі, остання тут має добру репутацію. Так, якщо на хімічному факультеті ми дізнались, що наука повинна вивчатись лише в навчальних лабораторіях, то тут у студентів є більше можливостей для поєднання навчання з роботою ще з перших курсів. Окрім цього, після кожного семестру студенти усіх спеціальностей мають практику: чи то у навчальних закладах, чи то в різних громадських організаціях. Адже й справді теорія без практики тут – то як зошит без косих ліній для першокласників.
До речі, однією з базових навичок, яку опановують тепер усі студенти на факультеті, є також інклюзивна компетентність. Як пояснює декан Дмитро Герцюк, кожен випускник має бути готовим до того, що завтра в його клас може прийти дитина з розладами аутизму чи порушеннями зору.
Але інклюзія тут виходить далеко за межі шкільних парт: факультет став ініціатором створення загальноуніверситетського Ресурсного центру з інклюзивної освіти. Тут не лише допомагають студентам адаптуватися до навчального процесу, але й навчають викладачів працювати зі студентами з особливими освітніми потребами.“Ми працюємо із запитами з усього Університету – від міжнародних відносин до філологів. Найскладніше – ідентифікувати тих, кому потрібна допомога, адже повнолітні студенти не завжди хочуть про себе говорити. Декого ми зустрічаємо просто в коридорі чи на вулиці й запрошуємо познайомитися. Наша мета – створити це безбар’єрне середовище, цю довіру до освітньої інституції, де студент не боятиметься сказати про свою проблему, знаючи, що тут йому допоможуть”, – ділиться завідувачка Ольга Тарнопольська.
Говорити про ці soft skills і творчість можна багато, але на факультеті педагогічної освіти щодо цього зайвих питань не ставлять. Студенти й справді тут на парах ліплять з пластиліну, а на перервах домальовують картини. Результати цієї праці двічі на рік студенти презентують на великих благодійних ярмарках – Різдвяному та Великодньому. Тоді студентські вироби стають лотами для соціальних ініціатив та допомоги армії.Але про студентські ініціативи, звісно, найкраще розкажуть… Самі студенти!
“Ліс рук!”
Як доля заводить на факультет педагогічної освіти? Для третьокурсниці Тетяни Ковалевської цей шлях проклала війна. Ще в 11 класі дівчина бачила себе в юридичних колізіях, але повномасштабне вторгнення росії в Україну розставило інші акценти. У роботі з внутрішньо переміщеними особами, Тетяна зрозуміла: юристів у країні вистачить, а от тих, хто знає, як професійно підтримати людину в кризі, – одиниці.“Цей факультет про життя, а не про якусь там професію. Навички, які ми здобуваємо тут, на факультеті, формують тебе як особистість і будуть потрібні, незалежно від того, чи будеш ти працювати по професії”, – ділиться студентка. Тетяна також переконана, що цей тип професії, який передбачає постійну взаємодію з людьми, – один із найскладніших, адже вимагає величезного внутрішнього ресурсу.
Студенти вже з першого курсу працюють “у полі”: поки студенти одних спеціальностей навчаються працювати з дітьми у садочках та школах, ті, хто навчається на соцпрацівників, вирушають на практику громадських організацій, реабілітаційних центрів та інших установ. Адже де зараз соціальні працівники не потрібні?А от навчатись на факультеті зовсім не складно! Тетяна усміхається, що невідомо, що потрібно зробити, аби тут викладачі дали талон.“Навчання тут більше практичне, тож люди, які сюди йдуть навчатись, переважно роблять це усвідомлено. Головне – поставити перед собою питання, чи ти готовий працювати у цій професії? Звісно, базові знання законів про соціальні послуги тут знати потрібно, але найголовніше – це особисті навички. У цій сфері постійно треба крутитись! На факультеті цінують студентів, які, окрім навчання, займаються ще іншими власними проєктами”, – каже Тетяна.
Але не навчанням єдиним. Студентське життя тут – це окремий всесвіт із гаївками, Андріївськими вечорницями та Лігою сміху. Оскільки на факультеті переважають дівчата (Тетяна жартує, що вони – “перші наречені Університету”), на свята часто запрошують хлопців із математичних факультетів.“Як якась дівчина знаходить хлопця, то тут викладачі готові усі брами відчиняти і відпускати її”, – сміється студентка.
До речі, про математику. Її на факультеті педагогічної освіти небагато, що приваблює майбутніх абітурієнтів вступати саме сюди. Та й гнучкість майбутнього фаху – ще одна перевага професії, яку обирають вступники.“Соціальна робота – це професія становлення особистості. Навіть якщо ви ще не впевнені у своєму виборі професії, то тут ви точно отримаєте навички, які допоможуть зорієнтуватися в суспільстві що, де і як робити. Звісно, я не прихильниця того, щоб сюди йшли люди просто за прохідним балом. Але якщо у вас є принаймні нотка розуміння, що ви хочете допомагати людям, часто отримуючи у відповідь лише усмішку (адже про гроші не йдеться), тоді вам точно сюди”, – зазначає Тетяна.
“Дзвінок для вчителя!”
Коли ж розмова заходить про майбутнє працевлаштування, ілюзії зникають – починається реальність, де на дипломованих фахівців дивляться з особливою надією. Директорка ясел-садка №67 Тетяна Федунець не приховує: сьогодні в дошкільній освіті панує справжній кадровий голод. Педагоги працюють на півтори ставки, а мережа приватних садочків та запити на гувернанток у сім’ях ростуть надзвичайно швидко.“На студентів сьогодні дивляться як на Боже благословення. Це людина, яка не просто приходить працювати, а має фахову базу. Ніколи робота з людьми не була простою, а надто коли ти відповідаєш за життя і здоров’я дитини. Але якщо студент прийшов на педфак усвідомлено, він до цієї відповідальності готовий. Окрім питання заробітної плати, якихось інших непереборних викликів я не бачу. Головне – це бажання і ті елементарні теоретичні навички, які дає Університет, а далі – лише практика, якої зараз у студентів значно більше, ніж було колись”, – зазначає Тетяна Федунець.Проте сучасність диктує й нові, складніші запити, зокрема до вчителів-логопедів. Тетяна Федунець звертає увагу на тривожну тенденцію “неусвідомленого батьківства”, коли живе спілкування з дітьми замінює смартфон.“Брак спілкування батьків з дітьми спричиняє те, що у дитини немає нормального зв’язного мовлення, нормального діалогу. Через це діти пізно починають говорити. Звичайно, є різні логопедичні порушення, але саме цей брак спілкування дуже впливає на мовлення. Колись на 100 дітей лише 8 могли мати труднощі з мовленням. Тепер ж їх, напевне, половина”, – наголошує директорка.
Сама ж робота вихователів у садочках – то насправді не виснажливі будні, які бувають зрештою у всіх професіях, а передусім океан емоцій, переконана директорка ясел-садочка.“Дитина сама по собі – це позитивна емоція. Якщо ти любиш дитину, то не просто працюєш із задоволенням, у тебе фах переростає у хобі. Це цікава різнопланова робота: ти формуєш світогляд дитини, навчаєш її елементарних навичок, як взаємодіяти з однолітками. Усі ці моменти закладаються саме в дитинстві, тому робота є відповідальною. І водночас це найбільш позитивна робота, бо це діти! Вони безпосередні, щирі”, – усміхається пані Тетяна.
Продовжує думку про потребу молодих кадрів і директорка початкової школи “Світанок” Лідія Андрушко. Вона підтверджує: вакансій у школах вистачає, і роботодавці справді зачекалися на молодь, яка готова не просто “вичитувати години”, але й вчити і надихати. І ті, хто все-таки обирає цей шлях, стають справжньою гордістю навчальних закладів.“Студенти, які приходять до школи, показують себе надзвичайно добре. У моїй школі працює троє людей, які закінчили факультет педагогічної освіти у Львівському національному університеті, і ми ними дуже задоволені. Одна з них навіть стала лауреатом премії “Успішний педагог” у Львові. Вони мають гарні кваліфікації, дуже добре вміють комунікувати з дітьми і батьками. Сьогодні студенти мають дуже багато практики, знають вікову психологію дітей, вміють використовувати на максимум технології та інтерактивні методи роботи”, – ділиться Лідія Андрушко.Директорка зауважує, що сьогодні суспільство переживає складні психологічні випробування, і деякі родини, не маючи сил впоратися самотужки, мимоволі намагаються перекласти відповідальність на школу. Особливо гостро це відчувається у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, де вчитель має бути не лише педагогом, а й тонким психологом. Проте тут школа може бути ефективною лише у тісній зв’язці з родиною та вузькими спеціалістами, як-от логопедами чи асистентами вчителів, переконана директорка школи.
Але як за таких умов мотивувати вступників обирати цей непростий фах? Лідія Андрушко переконана: вчитель – це людина, “поцілована Богом”.“Без вміння комунікувати з дітьми, любити їх важко бути вчителем. Якщо в іншій професії ти можеш бути без вродженого таланту, то тут якщо ти не любиш дітей, то ти не любиш свою професію. Є чимало людей, які приходять і отримують задоволення від дитячої посмішки, від тих обіймів у коридорі, коли дитина тебе з радістю чекає. Мені здається, що для педагогів є лише така мотивація працювати”, – каже директорка.
На факультеті педагогічної освіти ми робимо особливу зупинку. Це десятий із двадцяти матеріалів нашого проєкту “Екосистема ЛНУ”, а отже – символічний екватор. Тож ми беремо невеличку паузу, аби ви встигли наздогнати усі попередні історії, а також світло та затишно відсвяткували Великдень.
Побачимося вже зовсім скоро, аби продовжити нашу мандрівку Львівським університетом!Марічка Твардовська
