У перші дні грудня взяла участь у програмі ХІІ науково-освітнього семінару імені Роберта Кувалека «Історія Голокосту в Західній Україні та Східній Польщі», організованого Українським центром вивчення історії Голокосту (УЦВІГ) та Ośrodek «Brama Grodzka — Teatr NN» у Любліні.
Семінар складався з двох частин – української та польської. Спочатку ми розглянули проблему долі українських євреїв в контексті Голокосту в Європі (заняття для нас провели лектори-дослідники Надія Уфімцева, Владислава Москалець, Андрій Усач, а вечірню екскурсію в Музеї історії релігії – Максим Мартин), також відвідали місця єврейської спадщини у самому Львові (екскурсовод – Ольга Педан-Слєпухіна) та на Львівщині (у Раві-Руській нашим провідником була Любов Кремінець, а в Жовкві – Михайло Скрипка). Завершила українську частину блискуча лекція відомого науковця Яна Гросса «Польсько-єврейські стосунки у часи Другої світової війни: нова історіографія».
Друга частина семінару захопила усіх своєю новизною й емоційністю. У Любліні нас ознайомили з діяльністю організації «Брама Гродська» (Агата Радковська, Голда Шемеш), яка займається питанням збереження культурної спадщини і вивченням особливостей польсько-єврейського минулого міста. Також ми висловили свої думки щодо сучасної культури пам’яті про жертв Голокосту в Польщі та Україні, послухавши лекцію на цю тему науковиці Йоанни Зентар.
Екскурсія Любліном та місцями Голокосту в Любліні спонукала багатьох до роздумів про необхідність культивування пам’яті міст і місць, які здатні розповісти дуже і дуже багато важливого про те, чому і як… Золотисті таблички з написами «територія гетто», розписи на стінах, фрагменти миттєвостей чиїхось життів у фотографіях, чиїсь загублені у потоках часу імена і прізвища, чиїсь обличчя – такі надто тихі і спокійні, трохи здивовані, трохи засмучені…
Переконана, незабутніми стали для всіх відвідини Меморіалу і Музею на місці колишнього табору смерті Белжець (екскурсовод – Ева Копер) і Музею концентраційного табору «Майданек». Важко говорити про смерть, про чужі зруйновані життя, про високі стіни плачів і пам’ятей. Депортація, дорога в нікуди, знищення, газові камери, крематорії, стерті сліди злочинів, ледь врятовані обгорілі документи як докази реальності цього пекла ХХ століття. З тамуванням подиху у білих м’яких рукавичках беру до рук вцілілі шматочки історії – працюємо з архівними матеріалами Освітнього відділу та архіву Майданека під керівництвом Беати Сівек-Чюпак та Йоланти Ласковської. Чимало різних світлин, книги обліку полонених, особисті документи в’язнів. І серед усього цього – пам’ятний записничок малої єврейської дівчинки, розмальований квіточками й сердечками, підписаний з любов’ю її друзями і рідними. Розумію, що дитинство, воно ж тривало, навіть тоді, навіть за таких обставин. Дівчинка з усіх сил вірила, що дивом врятується, що побачить небо без колючих дротів, відчує, як пахне свобода спокою, забуваючи про дим крематоріїв, голод і втрату найрідніших. Ці нотатки як безсмертний доказ людської віри у те, що ніхто і ніщо не зможе відібрати.
А потім ми всі разом писали листи до Хеня (модератор – Володимир Дишлевук), єврейського хлопчика, що безслідно зник у часи Голокосту. Донині ніхто так і не дізнався, де він і що з ним. І чи вибрався він з лабіринтів війни, чи вижив у цьому хаосі зла і насильства. Ми писали йому ці листи віри і підтримки, ми зверталися до нього (а подумки – до тисяч єврейських дітей), ми зворушливо намагалися пояснити йому, що хоч він так і не прочитає ці послання, ми все одно пишемо йому, говоримо до нього, а отже – він є, він мусить бути серед нас…
Дякую всім організаторам й учасникам – за ваші старання, думки, переживання, емоції, за ці п’ять вражаючих (і вразливих – бо в багатьох були сльози, потреба помовчати, необхідність усамітнено пережити все побачене/почуте) днів, у які ми відчули, як це важливо – знати й осмислювати уроки історії, уроки Голокосту, уроки самого життя, уроки болю, який не минає, а переростає у щось дуже справжнє, щире і безцінне.
Роксолана Жаркова,
доцентфакультету педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка
